Кому потрібна річка без води?

Мало хто знає, що 99,7% води на планеті перебуває у формі льоду або солоної води, і лише 0,3% займає прісна вода. Бездумне людське господарювання, особливо у ХХ столітті, призвело до того, що й ці, надто скромні резерви, суттєво скоротились. Торкнулася ця світова проблема й України. Наразі практично всі регіони нашої держави потерпають від браку придатної для споживання води: ріки забрудненні промисловими викидами різноманітних підприємств; колодязі селян – пестицидами та гербіцидами колгоспів та сучасних фермерських господарств; бутильована вода, яка могла приснитися нашим пращурам хіба що в страшному сні, стала нормою сучасного життя.

Проблему води на Хмельниччині екологи називають чи не найголовнішою. Для прикладу візьмемо річку Хомору, про яку можна знайти згадки навіть в літописах Київської Русі – Іпатіївському та Лаврентіївському. Мальовничими вербами, що хилилися до води, ще не так давно милувалася Леся Українка, коли гостювала у свого дядька Г. Косача у Полонному…

Раніше з Хомори, розповідають місцеві старожили, можна було зачерпнути пригоршню води і напитися. Наприкінці ХХ століття пити вже не наважувалися, проте досхочу купалися, засмагали, ловили рибу; на мальовничі пляжі Хомори, немов на море, приїжджали жителі не лише з сусідніх районів, а й з інших куточків країни: працювала човнова станція, відпочивальники могли покататися на катамаранах, порибалити. Наразі ситуація кардинально змінилась. 

Головна небезпека полягає в тому, що через зношеність на 80% та перевантаженість вчетверо очисних споруд до Хомори щодня потрапляють тонни бруду й фекалій. У річці зникло багато видів риби, рослин; а ту рибу, що лишилась, санепідеміологи не радять вживати. Мешканці Полонного та сусідньої Понінки, напевне, востаннє купалися у річці років десять тому… Згідно останніх досліджень, рівень забруднення органічними речовинами Хомори перевищує нормативні показники в 1,8 рази, а забруднення синтетичними поверхнево-активними речовинами – в 12,7 разів! Такий катастрофічний стан Хомори може призвести, зокрема, до виникнення кишкових захворювань серед населення, і зокрема таких важких хвороб, як холера, туберкульоз, дизентерія. У потенційній небезпеці перебуває понад 30 тисяч мешканців району.

Але чиновники, які звикли планувати свій відпочинок, вибираючи між Анталією та Пальмою-де-Майоркою, не квапляться виправляти цю загрозливу ситуацію. Їм, напевне, буде дуже важко пояснити, що для жителів Полонного та сусідніх містечок річка Хомора – це і Туреччина, й Іспанія, й вся решта світових курортів. Адже переважна більшість місцевих жителів ледве зводять кінці з кінцями, а пенсіонери отримують свої мінімальні 800-900 гривень, і поїхати на море чи відвідати хоча б який-небудь оздоровчий заклад у них просто немає можливості. Тому Хомора була й залишається їхнім єдиним доступним місцем для відпочинку й оздоровлення, і громаді треба докласти всіх можливих зусиль, аби повернути Хоморі її колишню красу та привабливість!

Окремої розмови заслуговує вода, що тече з кранів місцевих жителів. Так, жителі міста Полонне скаржаться, що влітку у питній воді можна виявити навіть… черв’яків та п’явок! Це «диво» пояснюється дуже просто: справа в тім, що через нестачу артезіанської води водоканал вимушений майже наполовину розбавляти її річковою. Відповідно, показники забруднення води в кілька разів перевищують норму. І це суто за українськими нормами, які й близько не наближаються до європейських. Використовувати таку воду для пиття та приготування їжі, звичайно, ніхто не наважується. Але в комунальних квитанціях плата місцем жителям нараховується як за чисту питну воду, і вона є досить суттєвою…

Звичайно, проблема води в нашій області виникла не вчора, але це не означає, що нам потрібно покладати її вирішення на плечі майбутніх поколінь. Бо за такої логіки, швидше за все, нашим дітям та онукам вже не буде чого вирішувати. Перш за все, потрібно негайно припинити забруднення річок комунальними та промисловими стоками, які є головною причиною деградації Хомори та пов’язаної з нею екосистеми. Серед першочергових кроків місцевої влади має бути модернізація застарілих очисних споруд, які, до речі, знаходяться на балансі міста та комунальних служб. Місцева громада цілком може пред’являти владі претензії стосовно неефективної господарської діяльності, адже у 2011 році з обласного природного фонду Хмельницькою обласною радою на проведення природоохоронних заходів, в тому числі – на будівництво та реконструкцію очисних споруд, було виділено 6 млн. 218 тис. грн. Чи хтось помітив доцільність та ефективність їхнього використання? Питання, швидше, риторичне.
 
Також найближчим часом потрібно провести цілу низку науково-дослідних заходів, зрозуміти реальну картину екологічного стану довкілля і спланувати всі необхідні кроки щодо його відновлення. І лише після того розпочати відновлювальні заходи: в тому числі – запустити аборигенні, характерні для цієї місцевості, види риби, які зникли в результаті тривалого забруднення річки.
Насамкінець хочу зауважити, що відновлення природного та рекреаційного потенціалу області також вкрай необхідне для розвитку туризму в регіоні, в тому числі зеленого, що за значного рівня безробіття на Хмельниччині міг би створити такі необхідні робочі місця. А екологічна ситуація у Полонському районі (та й у області загалом) може бути поліпшена лише за умови радикальних змін у системі господарювання, вдосконалення галузевої і територіальної структур господарств, екологізації мислення чиновників усіх рівнів, просвітницької роботи серед населення.

Анна Побережна,
Голова Хмельницької обласної організації Української екологічної асоціації «Зелений світ»