З 90-х років ХХ ст. на Поділлі спостерігається тенденція розвитку субурбанізації, особливо у приміських зонах. У приміських зонах зростає кількість населення та робочих місць (до початку кризових явищ), збільшуються темпи їх забудови та суттєво рекреаційного навантаження. Це призводить до зростання інтенсивності природокористування у приміських зонах й, відповідно, загострення екологічних процесів. За таких умов стратегія природокористування повинна бути зорієнтована не стільки на зниження антропогенного навантаження, скільки на його раціональне, екологічно обґрунтоване просторове розміщення. У зв’язку з цим, потребує вирішення проблема оптимальної організації приміських екосистем, що можливо завдяки органічному поєднанню двох підходів: створення єдиної системи заповідних об’єктів – природної основи раціонального функціонування приміських зон (тема окремого дослідження) і, власне, організації приміських екосистем. Результати дослідження Якщо зміни природи й ландшафтів у приміських зонах частково досліджені, то їх екологічний стан й, особливо, шляхи виходу зі складних екологічних ситуацій, що формуються у приміських зонах, явно поза увагою дослідників. У нечисленних публікаціях з цього питання [1, 2] переважають дослідження стосовно зелених зон міст і приміських територій. Екосистеми приміських зон, а тим більше шляхи їх формування й функціонування не розглядаються. На наш погляд, приміська екосистема – складне поліструктурне утворення, єдине лише за своїми функціональними «обов’язками». Приміська екосистема поєднує в собі ряд підсистем, що можуть територіально не збігатися. Таких підсистем може бути кілька (рисунок 1). Рисунок 1 - Місце і структура екологічної системи в приміській зоні Вінниці Радіальна. Для приміської зони Вінниці така підсистема є найбільш реальною. Вона пов’язана з переважаючими тут видами господарської діяльності, їх концентрацією в радіальних напрямах і формуванням відповідних до них антропогенних ландшафтів. Стрижнем радіальної екологічної підсистеми приміської екосистеми Вінниці є дорожні ландшафти. На них у різних напрямах від Вінниці нанизані селитебні (містечкові й сільські), промислові й, частково, водні антропогенні ландшафти. В окремих випадках радіальна екологічна підсистема приміської екосистеми Вінниці може бути основною, а всі інші – допоміжними. Радіальна екологічна підсистема приміської екосистеми Вінниці має притаманні лише їй ознаки: 1. її функціонування здебільшого направлене тільки на оптимізацію найбільш агресивних по відношенню до здоров’я людей і стану природи видів господарської діяльності (промислової, селитебної, дорожньої) та відповідних їм антропогенних ландшафтів – промислових, селитебних і дорожніх; 2. маючи переважно стабілізуючі й лише частково відновлюючі функції, ця підсистема не може бути використаною для формування зон тривалого відпочинку (будівництва санаторіїв, дитячих таборів, кемпінгів тощо); навпаки – такі рекреаційні території та заклади повинні створюватись на значній відстані від цієї підсистеми; 3. створення й функціонування радіальних екологічних підсистем приміських екосистем є найбільш трудомістким й капіталомістким заходом, але необхідним у будь-якій приміській екосистемі. Дисперсна. Формується завдяки наявності виокремлених територій та окремих натуральних й антропогенних об’єктів, які можуть виконувати (або виконують) екологічні функції, здебільшого рекреаційні. Ця підсистема тісно взаємопов’язана з сільсько-, лісо- й водогосподарською діяльністю людей та функціонує у відповідних їм антропогенних ландшафтах – сільськогосподарських, лісових та водних. За площею та «ековіддачею» переважають лісові й водні екоблоки, які часто об’єднуються в єдині водно-лісові або водно-лучні. Характерною особливістю дисперсної екологічної підсистеми приміської екосистеми Вінниці є помітне зменшення площ екологічних об’єктів (лісових, водних, заповідних, рекреаційних тощо) з віддаленням від міста. Кільцева. Це має бути найкращий варіант при умові, що ця підсистема складається з трьох екологічних поясів: безпосередньо навколо Вінниці, на межі контакту внутрішньої та зовнішньої приміських зон та зовнішній межі приміської зони. Безперечно, що такі пояси необхідно формувати цілеспрямовано й не одне десятиріччя. Вони будуть відрізнятись між собою не лише розмірами (довжина, ширина, площа), але й структурою та функціональним призначенням. Загалом ідея й підвалини кільцевої екологічної підсистеми закладені в моделі територіальної структури сільського господарства Й. Тюнена. Протягом ХІХ і ХХ століть екосистема приміської зони Вінниці формувалась стихійно (довільна, абохаотична підсистема), але з окремими ознаками радіальної, дисперсної, кільцевої та деяких інших, а саме:точкової – коли екооб’єкти, особливо невеликі за площею (ставки, гаї, музеї, місця одноденного відпочинку, окремі заповідні об’єкти тощо), розкидані майже рівномірно всією приміською зоною,ареальною – якщо екооб’єкти зосереджені на обмеженій, чітко визначеній території (таких у приміській зоні Вінниці – 5). Починаючи з 60-х років ХХ ст. радіальна, дисперсна й ареальна підсистеми усе більше виокремлюються й формують каркас змішаної екологічної підсистеми (рисунок2). Усі інші підсистеми (кільцева, точкова, довільна) розвиваються повільно або мають другорядне значення. Висновки Екосистема приміської зони Вінниці – складне утворення. Її розвиток ще не завершився, але поки що проходить в основному стихійно. Крім виділених екологічних підсистем, у майбутньому сформуються й інші. Дослідження існуючих та майбутніх екосистем не повинні завершуватись на якомусь етапі, потрібно вести їх постійно. Цього вимагає, в першу чергу, екологічний моніторинг не лише екосистеми, але й усієї приміської зони Вінниці.
Джерело: http://www.eco.com.ua/content/primiski-ekosistemi | 
