Сім років тому англійський банкір Джейсон Мор переглядав свою зарплатну відомість за рік. Згадуючи час, проведений в інвестиційному банку NM Rothschild, і роботу, що «руйнує душу», він раптом вирішив зайнятися іншою справою і попрощатися з 250 тис. фунтів на рік. Дотримуючись величезного бажання зайнятися власним бізнесом, 38-річний Мор відкрив компанію AnyJunk, що спеціалізується на вивезенні та переробці сміття. Зараз оборот його дітища становить 4,5 млн фунтів ($ 7,2 млн).

В цей же час в Україні бізнес на смітті засновували вітчизняні підприємці. Але похвалитися подібними Мору фінансовими успіхами вони поки не можуть. Навпаки, навіть нарікають на збитковість справи. На що розраховують великі гравці надалі, якщо законодавство в цьому напрямку не працює, а середня рентабельність по підприємствах не перевищує 5%?

Ода сміттю - грунтуючись на бажанні побудувати європейський аналог, в 2004 році на українському ринку твердих побутових відходів з'явилася перша приватна компанія «Еко-Авто». До цього «всеукраїнським сміттям» завідувала держава. Рік по тому компанія запустила бренд «ГрінКо», який на сьогоднішній день є найбільшим гравцем на цьому ринку. За словами першого заступника голови правління «ГрінКо» Олени Біланчук, інвестиції в бізнес склали більше 20 млн грн., основними статтями витрат були закупівля спецавтомобілів і контейнерів. Компанія починала з одного підприємства, яке займалося тільки логістикою, а сьогодні в холдингу налічується вже вісім підприємств у восьми містах України, а також сортувальний центр, згадує Біланчук.

До 2008 року в Києві налічувалося вже близько 20 компаній, що займалися перевезенням сміття. У цей час столичні власті вирішують провести негласний переділ ринку. Одним з нових критеріїв роботи сміттєперевізників стало бажання влади закріпити за одним районом не більше двох спеціалізованих компаній. До того ж, якщо раніше перевізника вибирала безпосередньо районна адміністрація, то тепер щорічні конкурси здійснює виключно столична міська адміністрація. Крім того, сміттєвозам без GPS-навігації заборонили вивозити відходи. Все це призвело до того, що багато компаній просто-напросто були змушені піти з ринку.

При цьому цей бізнес все одно залишається привабливим. У 2008 році вітчизняний ринок ТПВ поповнився ще одним великим гравцем - в Україні відкрила офіс німецька група компаній REMONDIS. За словами генерального директора компанії «Ремондіс Україна» Штефана Крессе, вихід на український ринок був стратегією розширення бізнесу на схід. Таким чином, наступною після Польщі стала Україна. У 2010-му «Ремондіс Україна» придбала 61%-ву частку участі в статутному фонді компанії «Селтік», яка до цього входила до п'ятірки найбільших гравців столичного ринку твердих побутових відходів.

Ще один великий іноземний гравець на київському ринку ТПВ - французька транснаціональна група Veolia Environmental Group, яка володіє дочірніми компаніями «Альтфатер» в Києві, Тернополі, Чернівцях та Криму. Також на ринку представлені такі компанії, як «Дніпроенерготранс», «Володар-Роз», «Спецкомунтехніка», «Крамар-Вторресурси», «Екосервіс груп» і «Металіст». Не варто забувати і про державне підприємство «Київспецтранс», яке свого часу контролювало близько 30% столичного ринку і до появи іноземних компаній займало на ньому лідируючі позиції.

Чимала кількість компаній, що працюють на столичному ринку сміття, говорить про те, що в цьому місті є за що поборотися. В середньому щороку Київ генерує 5 млн тонн відходів, а обсяг ринку побутових відходів у столиці оцінюється в $ 27 млн. В цілому український ринок ТПВ при нинішніх тарифах оцінюється в $ 275 млн.

Організувати бізнес з вивезення сміття - справа не з складних. Інша справа - побудувати завод з його переробки. За словами учасників ринку, основні вкладення в бізнесі з вивезення твердих побутових відходів (ТПВ) - купівля сміттєвозів та контейнерів. Вартість одного нового спеціалізованого автомобіля варіюється від $ 125 тис. до $ 600 тис. - все залежить від «наворотів» техніки. Сміттєвоз, який вже був в експлуатації, коштує дешевше. Гравці ринку радять починати роботу з придбання декількох одиниць такої техніки, це дозволить збільшити прибуток компанії вже на перших порах. Термін окупності одного нового сміттєвоза за умови стабільної роботи по економічно обгрунтованій тарифній ставці і при укладенні довгострокових контрактів становить 1-1,5 року. Основні ж труднощі нової компанії лежать в площині отримання ліцензії на вивіз сміття та пошуки нових клієнтів.

«Збирай, сортують, продавай» ще за часів СРСР в Україні планувалось побудувати п'ять сміттєспалювальних заводів (ССЗ) - у Києві, Харкові, Севастополі, Дніпропетровську та Донецьку. У Донецьку завод так і не був побудований, у Харкові та Севастополі в даний час підприємства зупинено, в Дніпропетровську завод знаходиться в стадії реконструкції. Єдине працююче підприємство - київський завод «Енергія», який, за словами експертів, не завантажений повністю, оскільки перевізники відмовляються везти туди відходи. Причина тому - тарифи, що перевищують вартість вивезення на полігон.

Не особливо поспішають будувати нові сміттєспалювальні заводи і в наш час. Хоча заяв було досить багато. «В умовах нинішньої тарифної політики та рамкових умов будівництво сміттєспалювальних заводів в Україні в найближчі роки можливо тільки за рахунок коштів державного бюджету», - вважає Штефан Крессе. При цьому, за його словами, компанія готова робити більше, ніж просто вивозити ТПВ, і інвестувати в «глибоку переробку» при сприятливих умовах.

У «ГрінКо» свого часу також розглядали можливість будівлі сміттєспалювального заводу, однак, підрахувавши всі «за» і «проти», швидко відмовилися від цієї затії. «Для того щоб сміттєспалювальний завод працював ефективно, вартість послуги зі спалювання сміття має становити приблизно 70 євро за тонну», - каже Олена Біланчук. Сьогодні цей показник набагато нижче - 127 грн. (11 євро) за тонну. При цьому позитивна рентабельність сміттєспалювальних виробництв може бути досягнута при собівартості утилізації, що становить близько 450 грн./тонна. В даний момент це непідйомна сума для населення, на плечі якого лягає підтримка місцевості в чистоті.

Оскільки ринок комерційних відходів практично вже поділений, єдиним джерелом його зростання є робота з вторинними ресурсами, а саме - їх виділення з побутових відходів. Але проблема в тому, що близько 95% всіх перевізників - це невеликі компанії, які не готові вкладати гроші в нові технології та розвивати роздільний збір сміття. Хоча деякі компанії інвестують у створення сортувальних станцій, що дозволяють працювати в прибуток. Ці станції дають можливість виділити зі змішаного сміття 50-70% потенційно необхідних вторресурсів. Але поки в Україні з цим складності. За словами Олени Біланчук, в 2010 році компанії вдалося досягти рекордного розділення відходів - майже 20% від загального обсягу, а в 2011-му планується збільшити частку роздільного збору до 30%.